Налаштований герой / воїн / чаклунка для вампірів, темного ельфу, хаотичного та інших злих армій.
Коробка містить 7 аксесуарів: 4 Зброя (LongSword, Mage Pherstion, книга заклинань, щит) 3 голови (голова вампірів, темна голова ельфу, хаотичний шолом)
28 мм масштаб Вписується в звичайну одиницю на круглий 25 мм базовий Білий метал 28 мм від каблука до очей 35 мм від ноги до очей (як вона стоїть на носках)
"Здається? Здається !!! Чому вони мене ображають? У них немає манери?"
Жінка підскочила в металевому кляті. Її броня блищала. Це укладало її в металеву шкіру, що настільки ідеально підходив її тіло, що здавалося нереальним.
Все про неї здавалося нереальним.
Як і її сталеві підбори, настільки запаморочливо високо, що здавалося неможливим сподіватися зробити один крок, не кажучи вже про битву в таких черевиках. Або, як її високий головний убір, прикрашений великими бронзовими рогами занадто важкими для її ніжної голови. Все посилило її магнітну присутність, одна так інтенсивна, що було майже боляче.
Занадто красивий, занадто великий, занадто потужний. Ашара, королева прямо з пекла. А навколо неї елітні солдати, авангарди її величезної армії, готові до бою, чекаючи її задоволення.
Її розум пристосувався до дивацтва новин. Вона отримувала міру цього і відчувала зростаючу спантеличення.
"Здайте?! ... вони хочуть ... здатися ...? Без жодної битви?!"
Месенджер кивнув, не наважуючись вимовити жодного слова.
На якусь мить вона була безмовною. Тиша, здавалося, тривала вічність. Незважаючи на двісті озброєних воїнів навколо неї, незважаючи на жахливі звірі тягаря, незважаючи на сталь і вільно протікаючий алкоголь, нічого не було, а не звуком, а не диханням. Навіть тріск вогню здавалося слабшим. Раптом, швидка, ніж змія, вона кружляла до свого радника. Її дія була настільки швидкою, настільки раптовою, що Посланник був схоплений нудотою, як ніби щось у просторі і час скрушилося вразливо. Радник був горою м'язів, щетина зі сталевими лезами, вкритою шрами. Щойно вирізані голови на поясі. Звір війни. Стоячи дві голови вище, ніж Ашара. Але перед нею, маленька дитина. Мовчання.
Правда у всій своїй величезності, здавалося, нарешті влаштувалася на неї.
"Вони Хочете здатися ... але чому? Де ті, хто буде стояти проти мене? "
Радник дивився вниз. На мить його підборіддя майже тремтіло. - Я не можу… не… зрозуміти, - тихо сказав чоловік.
Ашара підняла брову. "Скажи:" Я не розумію ", Xiagan. Ви знаєте, як я ненавиджу мангву мови. Чи ми не навчилися їх язиці, щоб більшість ввічливо повідомити їх про наше бажання вступити в бій? І ось як нам дякують ... "
Вона кружляла навколо так само раптово, як і раніше, ховаючи на рівнинах, звідки прийшов посланник. "Імнові сволочі! Я мочуся на твоїх матерів -суки, я плюю твоїх предків, ти гнила купа гною!"
Наче здивований її раптовим спалахом, Ашара поглянула на армію, яка чекала на неї, схопила верхню частину металевого корсета обома руками, перепорядкував її, а потім повільно повернув назад до своїх військ.
Спостерігаючи за нею, все було нерухомо. Усі вони чудові, жахливі, смертельні.
"Мої друзі, наші опоненти заперечують нам радість боротьби. І тому ми не будемо відмовлятися відсутність серця ... "
Полум'я засвітило їй очі. Вона плескала руками і, одразу, величезний банер наповнив небо. Під ним були дві прекрасні жінки, цілком голі. Поруч з ними чекав масу плоті, увінчану деформованою херувим. Ідучи до них, вона пробурмотіла: "Мої маленькі, що я б зробив без тебе ..."
